ЯК ЗАХИСТИТИ ДИТИНУ ВІД БУЛІНГУ

2 травня відзначається Всесвітній день запобігання боулінгу. Булінг  (цькування) – дії учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному  чи сексуальному насильстві. Такі дії вчиняються стосовно дитини чи дитиною стосовно інших учасників  освітнього процесу, внаслідок чого може бути заподіяна шкода психічному чи фізичному здоров’ю потерпілого.  Булінг може здійснюватись  також  із застосуванням засобів електронних комунікацій.

ЮНІСЕФ визначає булінг (від анг. to bull – переслідувати)  як небажану агресивну поведінку дітей шкільного віку, яка призводить до цькування дитини іншою дитиною чи групою дітей з метою приниження, залякування та демонстрації сили.

Відповідно до дослідження ЮНІСЕФ:

• 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу;
• 24% дітей стали жертвами булінгу;
• 48% дітей нікому не розповідали про випадки булінгу;
• 44% школярів були спостерігачами булінгу, але ігнорували його, бо їм було страшно за себе;
• більшість дітей булять за те, що вони виглядають, говорять, думають не так, як інші діти.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні до жертви, прагнення підкорювати собі, боротьба за лідерство, потреба у підпорядкуванні лідерові або нейтралізації суперника. Зіткнення різних  субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність і віктимність; наявність у дитини-жертви психічних і фізичних вад,  відсутність предметного дозвілля; бажання принизити заради задоволення, розваги чи самоствердження; потреба у самоствердженні та навіть у задоволенні садистських потреб окремих осіб.

Булінг  також може  виникати як компенсація за невдачі у навчанні, суспільному житті, а також  від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих, при  недостатній увазі з боку дорослих тощо.   Булінг  у шкільному  середовищі може  виникати і тоді, коли відбувається боротьба між  учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю  учнем  свого мікросоціуму.

Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків)  у  спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від  їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації. Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити:

 Я вірю тобі. Це допоможе  дитині зрозуміти, що ви готові допомогти  їй вирішити цю проблему.

 Мені дуже шкода, що це відбулося  з тобою.  Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.

 У цьому немає твоєї провини. Дитина розуміє, що вона не самотня в  подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або  спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому  етапі – спрямувати зусилля на подолання  проблеми.

 Добре, що ти зумів сказати мені про це. Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.

 Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека. Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.

Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, помсту, травмувати когось із них. Замість цього найкраще відсторонитися від  ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим.

Будьте здорові та емоційно стійкими!